?

Log in

Метакратія
 
[Most Recent Entries] [Calendar View] [Friends]

Below are the 16 most recent journal entries recorded in Василь Васьківський's LiveJournal:

Friday, August 15th, 2036
5:50 pm
Про проект „Метакратія“
Ви попали на сторінку журналу „Метакратія“. Журнал цей заснований 4 квітня 2006 року, коли був зроблений перший запис під назвою „Чи буде Україна полюсом глобальної переваги?“ (джерело: http://socyst.livejournal.com/2006/04/04 ), текст якого, в значній мірі, можна і вважати ідейним проектом самого журналу. Але „Метакратія“ не є виключно спробою огляду політичної ситуації України. Проект метакратії є глобальним проектом звільнення громадянського життя та його перетворення в життя, повністю незалежне від влади. А журнал „Метакратія“ є відкритим форумом представників широкої сфери громадянської та філософської думки, спрямованих на реалізацію подібного глобального проекту.

Більш багатостороннього проекту, думаю, уявити собі просто неможливо! Але без практики участи широких кіл громадськости в реалізації такого проекту, він неминуче залишається обмеженим односторонньою уявою окремої людини.

Щоб змінити загальне враження від журналу, Вам достатньо розмістити свої власні матеріали, роздуми, тези чи запитання та відстоювати їх на сторінках журналу, - так, як Ви це бачите в своєму власному проекті.

У кожного читача журналу є як можливість коментувати тексти, розміщені на сторінках журналу, так і можливість самому ініціювати обговорення близьких собі чи власних текстів на форумі Соцису та в дискусійному клубі „Метакратія“, які є іншими поряд з цим журналом складовими частинами даного проекту.

Запрошую всіх бажаючих приєднатись до дискусій.

Перейти до форуму Соцису: http://socys.forum2x2.ru .
Перейти до дискусійного клубу „Метакратія“: http://community.livejournal.com/metacracy .
Saturday, October 17th, 2009
12:13 pm
Напрямок хімічної еволюції
Розглядаючи молоду Землю, я намагаюсь вказати, в якому напрямку еволюціонують хімічні реакції та сполуки. Для того, щоб відповісти на це запитання, треба спочатку зрозуміти, в якому напрямку змінюються фізичні умови на поверхні Землі. Напочатку свого існування Земля була більш гарячою, а потім поступово охолоджувалась до стану більш-менш стаціонарної середньої температури, в якому вона знаходиться тепер. Отже, при високих температурах більш стійкими були атоми та молекули з великою енергією іонізації, а при охолодженні стали стійкими й молекули з малою енергією іонізації. Це й вказує на напрямок хімічної еволюції. Відомо, що органічні макромолекули в більшості мають малу енергію іонізації і можуть бути стабільними лише при низьких температурах. Відтак, можемо стверджувати, що синтез органічних макромолекул не є випадковою подією, а закономірністю еволюції поверхневого прошарку молодої Землі. З другого боку, при високих температурах більш ймовірним є синтез іонних радикалів, а не самих органічних молекул. Іонам притаманна кулонівська взаємодія на великих відстанях, що є своєрідним каталізатором відповідних реакцій синтезу іонних радикалів при високих температурах. При низьких температурах ці синтезовані вже радикали нейтралізуються, утворюючи звичні нам органічні макромолекули.

Джерело: http://socys.forum2x2.ru/forum-f9/topic-t61.htm#150.
Monday, September 1st, 2008
10:35 am
Третя світова війна
Повідомляю, що третя світова війна не просто буде. Вона вже є! Називається ця війна війною держави з тероризмом. І закінчиться ця війна поразкою держави. Поясню чому. Справа в тім, що будь-яка війна є формою тероризму, тому, поки продовжується війна, продовжує існувати й фабрика тероризму. Лише заборона війни може бути основою перемоги над тероризмом тобто системою влади насилля на Землі. Ця перемога не буде перемогою держави, а перемогою громадян над владою насилля.

Геть війну!

Джерело теми: http://socys.forum2x2.ru/forum-f4/topic-t33.htm#40 .
Thursday, April 24th, 2008
12:27 pm
Бог як абстракція та потреба філософії
Абстрагуючись від еволюції, ми отримуємо незмінне та вічне. Абстрагуючись від життя як форми буття, ми отримуємо безсмертне буття. Абстрагуючись від діяльности, ми отримуємо абсолютне споглядання. Абстрагуючись від осягнення єдности, ми отримуємо єдине у всьому існуючому. Всі ці абстракції, зібрані в одному понятті, дають поняття бога, який не перестає від цього бути абстракцією. Звичайно, ця абстрактність підходу до дійсности є великим досягненням людства, яке вже не може повернутись в доабстрактний період свого мислення. Тому поняття бога як найвищої абстракції постійно виникає й виникатиме в нових формах для кожного покоління.

Справа не в тім, щоб відмовитись від бога, бо він є лише абстракцією, а не дійсною конкретною реальністю, а в тім, що людина, яка досягла вищого рівня абстракції, потребує конкретної самореалізації в осягненні єдности. Життя є осягненням єдности, яке є конкретним процесом самоосягнення людини в єдності з собою та з іншими людьми, і цей процес не може задовольнитися абстракціями. Тому кожна людина, навіть якщо вона вже й побувала на небі абстракції, повертається на землю самореалізації в осягненні єдности, в діяльності, в житті та в еволюції взагалі. Саме така людина потребує філософії, навіть якщо ця людина є глибоко релігійною людиною. Бог як найвища абстракція є переддвер’ям філософії, яка є формою повернення до конкретної системи тотальности буття з релігійної універсальної абстракції бога. Цей перехід є особистим індивідуальним процесом, який відбувається для кожного з нас в різні періоди особистого життя. Саме така конкретність підходу до особистости як повернення з абстракцій про людину, якими часто обмежується філософствування, є основним випробуванням для філософії як особистої справи кожного з нас.

Джерело: http://socys.forum2x2.ru/forum-f8/topic-t28.htm#45 .
Thursday, March 13th, 2008
7:54 am
Наочність та об’єктивна значимість філософського дискурсу
На відміну від наукового дискурсу, об’єктом філософського дослідження не є емпірична данність світу фізичних об’єктів, а опосередкована осягненням в понятті системність дискурсивного мислення про конкретний предмет філософствування в конкретному історичному контексті розвитку філософії як системи та методу розкриття моментів змісту тотальности буття. Як такий, філософський дискурс потребує унаочнення постійно виникаючих контрастів між абстрактним та конкретним та об’єктивізації сенсу включених в конкретний тематичний дискурс абстрактних понять, що спирається на системне унаочнення загальних понять в стосунку до особливих аспектів розкриття єдности змісту цих понять в контексті певного тематичного дискурсу для осягнення конкретних цілей певного філософського тексту, створюваного автором для реалізації себе як філософа; або для наочного сприйняття тексту іншого автора, яке теж вимагає постійного усвідомлення та ретельного уникнення контрасту між абстрактним та конкретним шляхом зміни індивідуальної налаштованости читача для досягнення повного та адекватного розуміння певного тексту, який є актуальним предметом філософського дослідження чи вивчення. Тому необхідною є розробка методів унаочнення та об’єктивізації змісту як окремих філософських понять, так і філософських систем вцілому.

Серед видів наочности можна виділити окремо сетивну наочність образного сприйняття, наочність слова та мови, „чисту“ наочність простору та часу, формально-логічну наочність людського мислення взагалі, тобто наочність формально-логічних схем, а також математичну наочність наукового пізнання, яка в формі математичних функцій, графіків, таблиць тощо використовується як засіб унаочнення як самого процесу нукового пізнання взагалі, так і процесу його популяризації серед широкого загалу зацікавлених науковим пізнанням людей. На мою думку, цей список можна доповнити ще й специфічно філософським методом унаочнення контрасту між абстрактним та конкретним, який може бути не тільки допоміжним засобом унаочнення думок, а й специфічно філософським методом розгортання змісту філософських тез та наповнення змістом загальних понять, що є самі по собі моментами розкриття змісту тотальности буття, тобто предмету філософії взагалі.

Специфіка філософського дискурсу в тім, що предметом дослідження стають загальні поняття, кожне з яких є певним моментом розкриття змісту тотальности буття, на відміну від науки, предметом дослідження якої є конкретні фізичні об’єкти. Тому об’єктивна значимість філософського дискурсу визначається не відповідністю об’єкту, а адекватністю розкриття змісту абсолютних моментів тотальности буття, якими є еволюція, життя, діялність та єдність. Відтак, на перший план висувається автентичність розкриття осягнення в понятті цих абсолютних форм буття та внутрішня відповідність філософської системи як функції єдности процесу розкриття тотальности буття в системі філософських понять. Таким чином, єдність процесу осягнення в понятті є специфічною основою об’єктивної значимости філософського дискурсу. Ми можемо стверджувати, що предметом філософії є осягнення єдности – як єдність форми філософської системи понять, так і об’єктивна єдність буття як абсолютний момент його тотальности. Лише такий підхід до предмету філософії забезпечує об’єктивну значимість філософського дискурсу!

Чи не основною проблемою філософії є її здатність до апріорного пізнання абсолютних об’єктивних моментів тотальности буття, тобто вихід філософського дискурсу за рамки абстрактних понять логіки в напрямку розкриття об’єктивного змісту цих моментів та систематизація понять, що розкривають його у відповідності з їх об’єктивною значимістю як загальних філософських понять. Оскільки сам зміст конкретних об’єктів пізнання є предметом дослідження відповідних конкретних розділів науки, то для предмета філософії як форми дискурсивного дослідження залишаються лише форми тотальности буття, тобто предметом філософії є розкриття змісту абсолютних форм цієї тотальности. Таких абсолютних форм можна виділити чотири: еволюція, життя, діяльність та єдність, бо кожне осягнення єдности є моментом діяльности, кожна діяльність є моментом життя певного суб’єкта, а життя є моментом еволюції певної фізичної системи живого організму, моментом буття всесвіту еволюції взагалі. Тому об’єктивна значимість філософського дискурсу визначається об’єктивністю філософського описання еволюції, життя, діяльности та єдности як абсолютних моментів тотальности буття.

Абсолютні моменти тотальности буття не є елементами феноменологічної структури світу явищ та подій, а універсальними моментами глибинної структури тотальности буття взагалі, яка виявляється при абстрагуванні від емпіричних аспектів змісту складаючих фізичний Всесвіт конкретних об’єктів. Таким чином зміст універсальних філософських понять є апріорним змістом всім форм буття, які виявлять в собі абсолютні моменти повної тотальности буття. Тому специфіка філософского дослідження вимагає абстрагування конкретних понять, що означають конкретні фізичні об’єкти, від емпіричних аспектів їх змісту, але, з другого боку, це абстрагування не повинно привести до конститування якихось нових абстрактних метафізичних сутностей, а лише до виділення абстрактних універсальних апріорних моментів загальної тотальности буття. На практиці, філософи не завжди дотримуються строгих правил філософського дискурсу і постулюють існування якихось абстрактних сутностей, що є специфічною причиною виникнення контрасту між абстрактним та конкретним, який постійно виявляється в філософських текстах на протязі всієї історії філософії. Тому завжди актуальною є розробка методу унаочнення контрасту між абстрактним та конкретним, а також методів об’єктивізації сенсу загальних понять, які означають абстрактні метафізичні сутності, а не конкретні фізичні об’єкти. Також завжди актуальним завданням є ідентифікація та класифікація абстрактних понять-універсалій.

Джерело: http://socys.forum2x2.ru/forum-f8/topic-t28.htm#30 .
Wednesday, March 12th, 2008
3:43 pm
Метафізика
Тобі, Алетеє!

Я чимсь був, але те я забув. І де я? Розум но є! Слово блуд і є...

Заблудився в словах, шукаючи Алетею.

11.01.2007р.

Джерело та продовження теми: http://socys.forum2x2.ru/forum-f8/topic-t12.htm#13 .
Thursday, February 28th, 2008
2:01 pm
Ідентифікація та класифікація абстрактних понять-універсалій
Мене зацікавив сучасний аспект давньої проблеми абстрактних понять-універсалій, тобто таких понять, які позначають не конкретні речі, а абстрактні сутності. Цікаво було б якось систематизувати процес їх ідентифікації та класифікації. Можу виділити наступні універсалії:

1) матерія, бо існують електрони, протони, кварки, глюони, нейтрино, фотони тощо, а не якась матерія;
2) світ, бо існують конкретні фізичні системи, а не якийсь світ;
3) суспільство, бо існують конкретні спільноти людей, а не якесь суспільство;
4) дух, бо існують люди, а не якийсь дух;
5) бог, бо абсолютними моментами тотальности буття є еволюція, життя, діяльність та єдність, а не якийсь бог;
...

Запрошую бажаючих доповнити цей список.

Джерело та продовження теми: http://socys.forum2x2.ru/forum-f8/topic-t28.htm#29 .
Friday, October 20th, 2006
8:30 am
Вікторина
До складу відомого клубу держав входять: США, Росія, Великобританія, Франція, Китай, Індія, Пакістан, Ізраїль та КНДР.

На Вашу думку, яка з цих держав першою покине цей клуб держав? Як це вплине на долю всього сучасного світу держав?

Обгрунтуйте свою думку!
Wednesday, September 20th, 2006
8:28 pm
ОНТОЛОГIЯ
Василь Васьківський

Царство свободи

КНИГА ДРУГА

ФIЛОСОФIЯ


Коли світ розпинається протиріччями
настає година філософії.



ЧАСТИНА ПЕРША

ОНТОЛОГIЯ


V ЕВОЛЮЦIЯ


1. Еволюція як така.
З усіх форм еволюція є первинною формою. Все існуюче еволюціонує. Еволюція є тим, що дійсно є в світі. Окремі фрагменти світу не досягають самостійного буття, вони є лише формами буття еволюції. Неживі системи суть те, що не є саме по собі. Вони є лише моментами переходу одного в друге, в процесі якого лише еволюція є тим, що залишається самим собою. Виникнення нових систем є лише розпадом або злиттям попередніх. Кожна відокремлена система постійно змінюється і в кінці- кінців розпадається або зливається з іншими. Масштаб цього кінця визначається природою взаємодії елементів внутрішньої структури системи. Мікросистеми є декількох видів: молекули, атоми, ядра та фрагменти кварк- глюонної піни, тоді як макросистеми, які складаються з великої кількости мікрооб'єктів, виявляють неймовірну різноманітність.

Ця відсутність стійкої самости окремих фрагментів еволюціонуючого світу є власне тим, що в системі Гегеля відображається поняттям зовні- себе- буття природи. Але в цьому зовні себе існуючому все ж здійснює себе усепроникаюча тотальність– еволюція. Природа є стихією. Еволюція є самістю, здійснюючою себе спонтанно в цій своїй власній стихії. Як така еволюція є первинною та універсальною самістю світу. Світ, таким чином, існує там і тоді, де і коли існує еволюція. Оскільки лише еволюція є, а все решта в світі не є, то еволюція є абсолютним запереченням світу. Але еволюція є не порожньою та безплідною негативністю буття, а первинним „світовим спекулянтом”, який все на світі перетворює в момент утвердження себе.

2. Фізична еволюція.
3. Хімічна еволюція.
4. Генетична еволюція.

VI ЖИТТЯ

1. Життя як таке.
2. Диференціація видів.
3. Опосередкування еволюції.
4. Походження людини.

VII ДIЯЛЬНIСТЬ

1. Зовні- себе- буття експансії.
2. Інобуття влади.
3. Для-себе-буття спекуляції.
4. Самість діяльности.

VIII МИСЛЕННЯ

1. Свідомість.
2. Самосвідомість.
3. Розум.
4. Осягнення поняття.
Sunday, August 27th, 2006
8:35 am
Життя є осягнення єдности
Фундаментальною причиною старіння живого організму є другий закон термодинамики, наслідком якого є постійне незворотне зростання ентропії ізольованої термодинамічної системи аж до досягнення стану рівноваги, який для живого організму є тотожний смерті.

Життя є така форма еволюції системи, при якій постійне незворотне зростання ентропії компенсується двома основними факторами: тим, що живі системи є системами, які знаходяться у стані дуже далекому від стану термодинамічної рівноваги, завдяки чому у таких систем є достатньо довгий проміжок часу, перед тим, як система наблизиться до стану рівноваги настільки, що живий організм помирає; а також тим, що у живих систем завдяки їх відкритості оточуючому середовищу сумарний потік ентропії назовні значно переважає сумарний потік ентропії всередину, тобто для живих систем характерний значний потік негентропії (негативної ентропії). Очевидно, що старіння живого організму означає зменшення такого животворящого потоку ентропії в похилому віці.

Те ж саме стосується всієї системи життя на планеті, яка утворює таким чином інтегральний живий організм, тільки вже в глобальному масштабі. Основні загрози життю на Землі в порядку зменшення нагальности їх уникнення: третя світова війна (негайно), екологічна катастрофа (кілька десятиліть), демографічний вибух (декілька століть), перетворення Сонця в червеного гіганта (декілька мільярдів років). При уникненні цих загроз життя на Землі зберігається практично навіки...

Що ж стосується окремої людини, то най-більш ефективною для збереження життя є форма життя в єдності з самим собою та з усіма близькими людьми.
Thursday, May 25th, 2006
12:25 pm
СВІТ БЕЗ КОРДОНІВ І СВОБОДА ЛЮДИНИ
Василь Васьківський
(Джерело публікацій автора: URL: http://www.socys.narod.ru/publ.htm)

Царство свободи
(Джерело: URL: http://www.socys.narod.ru/carstvo.htm)

На честь Маї



КНИГА ПЕРША
СВІТ БЕЗ КОРДОНІВ І СВОБОДА ЛЮДИНИ
(ФЕНОМЕНОЛОГІЯ ДІЯЛЬНОСТИ)


ВСТУП
(Джерело: URL: http://www.socys.narod.ru/carstvo_I.htm)

Диво бродить по планеті –
диво спекуляції...


Передбачення Маркса збулось: після заперечення капіталізму настало заперечення заперечення. Зараз увесь світ вже на порозі царства свободи. Вільне, відкрите суспільство немає серйозної альтернативи. Залишилось тільки реалізувати цю свободу в світі.

Що ж собою уявляє цей новий світ? Перед усе – це світ без війни. Війна не є атрибутом цивілізації. Причиною воєн є не агресивна природа людини, а розподіл світу на протиставлені одна одній держави, кожна з яких намагається здійснити експансію за межі своїх кордонів. Отже світ без війни є світ без кордонів.

Крім того, новий світ є світ корпорацій. Територіальна експансія змінюється ринковою експансією капіталістичних корпорацій, най- сильніші з яких здійснюють свою експансію на всій планеті. Міжнародні корпорації здатні на те, чого неспроможна ні одна держава. Вони оволодівають всім світом мирними засобами.

Державна влада втрачає свою силу. Оскільки держава здатна лише вести війну, а не здійснювати мирну експансію в світі. Таким чином, влада в світі міняється. Від держав вона переходить до міжнародних полюсів влади. Держави банкрутують, а корпорації процвітають. Це противоборство двох тотальностей закінчується перемогою вільної капіталістичної експансії в усьому світі. Держава сходить зі сцени.

Запереченням вільної капіталістичної експансії була не лише система реального соціалізму, але й кейнсіанська система державного регулювання. Причиною цього заперечення було те, що капіталістична експансія виявилась обмеженою як за своїм об'ємом, визначеним межами території окремої держави, так і за своєю якісною природою. Вона була звичайною експансією відтворення одних і тих же форм виробництва, відтворення, яке не здатне на радикальне оновлення. Переважаючою формою капіталістичного відтворення, яке здатне подолати межі експансії, є гнучке виробництво.

Ця технологічна революція тільки розпочинається. Лише тепер з'являються потужні багатопроцесорні комп'ютери (неврокомп'ютери), які здатні переробляти об'єми інформації, необхідні для здійснення гнучкого виробництва. Але через пару десятиліть вони повністю засвоять всі виробничі процеси. Клас робітників - пролетаріїв є єдиною перепоною для експансії капіталу. Цей могильщик капіталізму повністю зникне з лиця Землі.

Труд перестане бути простим вкладанням робочої сили. Тільки вільна діяльність, необмежена безпосередньо даною іззовні предметністю, буде дійсно виробничою діяльністю. Людина буде виробляти новий зміст предметного світу. Предмети створюватимуться єю лише ідеально, в формі інформаційного продукту. Речову форму цьому змісту придаватиме нестрайкуючий пролетаріат – комп'ютери.

Вільна діяльність перетвориться в об'єктивну необхідність для людини. Щоб вижити людина потребуватиме стати вільною. Так що і тут відбудеться зміна пріоритетів – свобода як усвідомлена необхідність зміниться необхідністю свободи для свідомого життя. Несвобідним ймовірно залишиться лише існування на межі социального мінімуму.

Коли відбудеться останнє заперечення в історії людства? Коли всі люди стануть вільними. Тоді корпорації не будуть мати кого наймати. Світ корпорацій відступить перед світом людей. Але це ще не сучасне, а майбутнє світу. Людина є майбутнє світу, корпорація є його сучасне, а держава є формою, що залишається в минулому. Сучасний світ є світ без кордонів. Майбутній світ є світ вільних людей.

I ГРАНИЦЯ
(Джерело: URL: http://www.socys.narod.ru/carstvo_I.htm)

1. Межа біологічної експансії та її подолання.
2.Експансія держави і війна.
3. Ринкова експансія капіталу і кордони держав.
4. Діяльність як заперечення експансії.

II СВІТ БЕЗ КОРДОНІВ
(Джерело: URL: http://www.socys.narod.ru/carstvo_II.htm)

1. Обмеження граници.
2. Опосередкування граници і держава.
3. Регіоналізація та інтеграція світу.
4. Спекулятивна границя.

III ПОДОЛАННЯ ГРАНИЦИ
(Джерело: URL: http://www.socys.narod.ru/carstvo_III.htm)

1. Світ корпорацій.
2. Тотальність світу.
3. Створення та еволюція штучного інтелекту.
4. Повертання до початку.

IV СВОБОДА ЛЮДИНИ
(Джерело: URL: http://www.socys.narod.ru/carstvo_IV.htm)

1. Свобода вибору.
2. Вільна діяльність.
3. Свобода осягнення істини.
4. Свобода стосунків.
Friday, April 21st, 2006
2:05 pm
Ісус був пророком царства божого, а не Христом.
Ісус розпочав свої проповіді тезою, що царство боже наблизилось. Напротязі всього свого проповідницького періода він вчив про царство боже та про шлях його досягнення. Вчення його привернуло увагу багатьох сучасників Ісуса, які поступово збирались до купи, утворюючи різні кола учнів Ісуса, розпочинаючи від апостолів і кінчаючи звичайними людьми, які просто йшли за юрбою.

Крім вченням про царство боже, Ісус прославився також здійсненням зцілення людей, як просто недужих, так і таких, що знаходяться в стані клінічної смерти. Цією практикою зцілення людей він став лідером масового релігійного руху, який почав загрожувати домінуючій позиції офіційної церкви та окремих сект, які боролись між собою за право очолювати церкву та весь народ. Тому вони організували декілька невдалих спроб знеславити Ісуса в очах народу, але ці спроби привели до наслідків протилежних очікуваним: слава Ісуса обійшла всю країну і докотилась до Єрусалиму за три роки його пророкування та зцілення ним людей. Сам Ісус теж пішов за своєю славою і увійшов триумфально до Єрусалиму.

Тоді офіційна церква вирішила звинуватити його в богозневазі, вимагаючи його страти. Він був заарештований, і після того, як юрба засудила його на страту, Ісус був розп'ятим разом з двома злочинцями. До самої своєї смерти Ісус не відступився від царства божого, віддавши за це царство своє власне життя. Відомо, що він пережив свою кліничну смерть і зустрічався після цього з деякими своїми учнями, але через деякий час він їх покинув. Про життєву долу цієї людини після того, як він покинув своїх учнів нічого не відомо...

Ісус був пророком царства божого, але він не зміг привести людей до цього царства, бо вони не розуміли ні його вчення, ні практики реалізації цього вчення в формі зцілення людей. Відомо, що лише один з його учнів, якого звали Юдою, повністю виконав останню його волю передати Ісуса на суд влади, щоб відвернути загрозу репресій проти його послідовників. Відтак, Ісус віддав своє власне життя не тільки за царство боже, а й за спасіння людей, яким загрожували репресії з боку влади та офіційної церкви.

Ісус пройшов до самого кінця свій власний особистий шлях до царства божого, віддавши за це царство та за спасіння своїх послідовників не тільки всі свої сили, а й саме життя. Але Ісус Христом не був, бо не зміг завести людей до царства божого, не зміг подолати опір влади та офіційної церкви. Ця його особиста невдача стала причиною того, що він був розп'ятим.

Але, незважаючи на свою особисту невдачу, його вчення стало розповсюджуватись ще більше після того, як він прославився своїм воскресінням, внаслідок чого виникла нова церква вже глобального гатунку, яка назвала його Христом. Але сам Ісус не був Христом, а лише символом Христа. Сам він стверджував, що Христос неодмінно прийде на Землю і що цей Христос заведе все людство до царства божого. Але він також стверджував, що ніяких ознак цього часу немає і що навіть він не знає, коли прийде Христос...
Sunday, April 9th, 2006
9:50 am
Надіюсь, але не вірю!
Я тут не маю наміру якось принижувати роль БЮТ у майбутній коаліції, а також не сумніваюсь, що Ю.Тимошенко буде прем'єром. Я погоджуюсь, що НСНУ та В.Ющенко зараз мають дуже низький рейтинг, дякуючи олігархічному „оточенню“ президента.

Хотілось би вірити, що через рік-два Ю.Тимошенко не опиниться в аналогічній ситуації і не стане об'єктом критики з боку переважаючої більшости українців. Але, на мою думку, уникнути такого розвитку подій неможливо. Надіюсь, що новий уряд витримає випробування часу до кінця завдяки конструктивним діям всіх учасників коаліції, але мені трудно в це повірити, бо у всіх учасників цих історичних подій емоції керують розумом.

Наслідком будуть ще 10-15 років колотнечи і топтання на місці, ще одне втрачене десятиліття.

Надіюсь, що це буде не так!

Надіюсь, але не вірю!
Thursday, April 6th, 2006
3:55 pm
Лист від українського гурту до пана Бжезінського
04.10.1999р. Лист від українського гурту до пана Бжезінського

Вельможний пане!

Пан був таким шляхетним і об'явив перед усім світом перетягування світових гравців на великій дошці. Змагання це почалось було вже дуже давно, з незапам'ятних часів, але зараз вже наближається його фінал. Перш за все, вже закінчилось перетягування між Росією та Німеччиною в центрі Європи. Це – нічого...
Також перетягування між Росією, Європою і Туреччиною на Балканах вже закінчилось приєднанням Туреччини до Європи. Можливо було б організувати ще якісь змагання на сході Європи, але гравці, очевидно, вже бажають грати згідно з іншими правилами. Це вже цікаво. Але ж погляньте трохи дальше, бо там сталось щось страхотне! Вже в своєму розгарі євразійська спартакіада всесвітніх баранів за те, хто краще влупиться в кавказьку стіну. Правда, зараз девіз цієї
спартакіади вже трохи змінився: „Бей баранов до последнего барана!“ Але й це ще не все!
Бо розпочався росіянський джихад проти муджахединів, талібанів та хунвейбинів. Ми б'ємось об заклад, що тоді, коли цей джихад закінчиться, на території Євразії залишиться одна- однісінька країна, велич якої буде не втіленням принципу „розділюй і володій“, а наслідком технологічного розквіту, економічного розвитку, соціальної єдности та духовного піднесення. Нехай пан сам пізнає, яка буде ця країна.
Бажаємо пану успіхів в нелегкій справі пророкування майбутнього!
05.10.1999р. Василь Васьківський

P.S. Хто не в гурті, той до гурту!
06.10.1999р. Всі до гурту!
07.10.1999р. Гуртом до метакратії!
Бо метакратія – це гурт без влади, гурт єдностайности. І там, де є влада, метакратія є в єдностайності гурту громади!
http://www.socys.narod.ru

Джерело: http://www2.maidan.org.ua/n/rel/1128335827

Конституція Громади

1.Одним-єдиним завданням усієї влади є допустити скандал, але не допустити вбивства.

2.Будь-який акт законодавчої чи виконавчої влади є нечинним, якщо в наслідок його виконання сталося вбивство людини, або якщо його неможливо обгрунтувати недопущенням вбивства. Остаточне рішення про нечинність певного акту влади виносить конституційний суд. Кожен громадянин має право оскаржити владу в причиненні вбивства, або подати заяву про визнання акту влади нечинним через неможливість обгрунтування його недопущенням вбивства. Влада має право скликати референдум про позачергові вибори складу конституційного суду.

3.Стосунки влади з кожним з громадян укладаються або індивідуальною угодою між громадянином та владою, або приєднанням окремого громадянина до колективної угоди вже укладеної раніше між владою та іншими громадянами. Окрема угода визначає права та обов'язки сторін, тобто влади та громадян в зв'язку виконанням цієї угоди, а також санкції за невиконання якоюсь із сторін своїх обов'язків. Кожна угода укладається між сторонами добровільно, без будь-якого примусу з боку влади чи громадян. Угода, що укладена з порушенням засади добровільности, є нечинною. Остатечне рішення про нечинність певної угоди між владою та громадянами виносить конституційний суд за поданням будь-якої із сторін. У випадку порушення чинної угоди сторони можуть звертатись до обраного ними суду для визначення необхідних санкцій у відповідності з вимогами порушеної кимсь угоди. Кожна із сторін має право вийти із певної угоди після того, як вона виконає свої обов'язки в зв'язку з цією угодою.

4.Влада має право скликати референдум для утвердження законів, що стосуються всіх громадян, або референдум про позачергові вибори складу конституційного суду. Закон чи рішення референдуму вступає в силу, якщо його підтримали всі громадяни в ході загального поіменного голосування. Свою підтримку певного закону громадяни засвідчують особистим підписом. Конституція є основним законом Громади. Громадянином має право стати кожен, хто засвідчить своїм підписом підтримку Конституції Громади.

07–28.09. 2005р.

Джерело:http://www2.maidan.org.ua/n/rel/1127905838

Вільний форум:
http://www2.maidan.org.ua/n/free/1127906159

План метакратії

На перший план історичного розвитку подій виходять будівники капіталізму. Будівництво капіталізму буде супроводжуватись глибокими перетвореннями стосунків влади в напрямку редукції ролі держави до санітарного мінімуму. Цей перший етап, етап будівництва капіталізму, продовжиться декілька десятиріч, поки держава не перетвориться в сателіт європейського полюсу глобальної полікратії. До того часу світ вже остаточно стане багатополюсним з наступними центрами глобальної ринкової переваги: Америка, Європа, Східна Азія, Китай, Індія, ісламсько-арабський світ та Африка. Україна поступово буде вписуватись в орбіту європейського полюсу і стане в кінці будівництва капіталізму типовою європейською державою.

Завершенням будівництва капіталізму вичерпуються функції держави в історії розвитку людства. Саме тоді перед суспільством виникне питання про те, що робити з владою, яка існує не відомо для чого? Відповідь на це запитання і дає Конституція, текст якої я запропонував до уваги всіх учасників цього форуму. Якщо когось цікавлять конкретні деталі цього плану, я берусь їх роз'яснити.

30.09.2005р.

Теза про глобальну перспективу

Світ держав прийшов до критичної стадії свого розвитку. Все свідчить про те, що помаранчева революція в Україні була одним з останніх поштовхів глобальної демократичної хвилі останніх десятиліть XX століття. На зміну якій приходить відвертий авторитаризм чи навіть правий радікалізм фашисько-нациського покрою. Права громадянина відходять на задній план, а на передній висуваються гасла єдиної держави чи єдиної нації, очищення держави від імігрантів-інородців. Прикладами є як події в Парижі та інших європейських містах, так і маніфестація євразійців в Москві в честь дня народної єдности. Громадяни всіх держав світу дуже швидко поділились на своїх та чужих. Світ є на порозі глобальної громадянської війни. Чи буде ця війна „гарячою“, чи обмежиться вона лише епізодичними спалахами насилля, ніякого миру між громадянами однієї і тієї ж держави вже не буде.

Держава перестала бути інститутом, об'єднуючим спільноту своїх громадян загальним інтересом, який охороняється владою цієї держави. Тепер вже різні громадяни мають різні інтереси, і владі ці інтереси не об'єднати. Влада у всіх державах світу перетворюється в інструмент насилля, який використовується однією частиною громадян, об'єднаних спільним інтересом збереження status quo для придушення інших громадян, які борються за порушення цього самого status quo на свою користь, або за повне знищення цивілізації демократичних держав. Держава та влада стали причиною поділу рівних громадян на своїх та чужих. Внаслідок чого, світ держав перестав бути мирним світом. Навіть, коли між окремими державами немає війни, всередині цих держав немає миру. Цей світ держав розривається зсередини, і цю глобальну катастрофу вже не зупинити.

Наслідком цієї глобальної катастрофи світу держав стало посилення глобальних спекулятивних кампаній апокаліптичного штибу, таких як глобальний джихад проти невірників та глобальна війна проти тероризму. Але війна не може бути формою боротьби проти тероризму, бо сама війна є формою державного тероризму. Результатом такої війни проти тероризму стала ескалація актів терору у всьому світі. Держава, яка нібито повинна захишати своїх громадян від насилля, стає генератором ескалації цього насилля. Тим самим, держава стає ворогом своїх громадян.

З одного боку маємо громадянську війну самих громадян між собою, а з другого боку маємо війну держави проти цих самих громадян, які вже у стані війни між собою. Тобто, маємо тотальну війну всіх проти всіх.

На фоні цих подій в світі зростає влада глобальних фінансово-спекулятивних структур, що контролюють тенденції глобального ринку. По-перше, тому що держава, яка веде війну, стає боржником, тобто перестає бути фінансово незалежною державою. А по-друге, тому що, розпочавши один раз війну, ця держава вже не може її зупинити, бо війна стає об'єктом уваги нелегального глобального воєнного бізнесу, який на цій війні виграє великі прибутки. Тобто влада держави зменшується, а влада глобальних фінансово-спекулятивних структур зростає, і це є свідченням порушення глобальної рівноваги влади, яка поступово повністю перейде до рук глобальних фінансово-спекулятивних структур. Формується система нового світового порядку – система полікратії, тобто влади полюсів глобальної фінансово-спекулятивної переваги.

Світ держав є на порозі свого перетворення у придаток глобальної полікратії, після чого влада повністю перетвориться в агента глобальної спекуляції.

А що ж з цього будуть мати вільні громадяни?

17.11.2005р.

Євразійський вибір Росії

Провівши останні вибори в Чечні, Путін, на перший погляд, успішно закінчив війну. Тепер йому залишилось лише легалізувати свої дії в ісламському світі. Саме тому він сконцентрував всі свої сили для укладення нового євразійського союзу з Іраном, з перспективою залучити до цього союзу також і Афганістан та Пакістан. А після того, як Буш дезертує з Іраку, він також буде включеним в цей новий євразійський союз. Правда, ще треба буде трохи почекати, поки цей союз консолідується та набуде офіційного статусу, визнаного всіма глобальними геополітичними гравцями.

Україна, звичайно, від євразійського союзу відпадає. А трохи згодом відпаде і Білорусія. Так між руськими народами буде прокладена межа. Але Жиріновський зможе спокійно помити свої чоботи на березі Персійської затоки. Та й сам Дугін нічого не буде мати проти. А Буш стерпить...

Початок другої стадії росіянського джихаду.

14.12.2005р.

URL: http://www2.maidan.org.ua/n/free/1134567450

Загальні конституційні засади спільноти громадян

Сучасні конституції є конституціями влади, а не спільноти. Тому реалізація прав громадян обмежується владою. Влада піклується лише про збереження status quo, а не про реалізацію прав громадян. Тому не влада служить громадянам, а громадяни служать владі. Така система себе вже вичерпала в історичному плані, хоч вона ще й обороняється від натиску з боку громадян.

Справжня конституція є конституцією спільноти, а не конституцією влади. Для того, щоб влада служила громадянам, необхідно, щоб стосунки спільноти та влади будувались на засаді добровільности. Тоді повноваження влади будуть обмежуватись загальною угодою між спільнотою та владою. А, коли влада перевищує свої повноваження, кожен з громадян має право оскаржити дії влади в конституційному суді. Таким чином, влада підлягає постійному контролю з боку громадян.

Взагалі, громадяни реалізують свої приватні інтереси без втручання влади, а влада служить громадянам, поки громадяни вважають необхідним саме існування цієї влади.

23.12.2005р.

Що спільного між Україною та Іраном?

Ці обидві країни пан Бжезінський згадує в своїй книзі як ключові геополітичні регіони, які, однак, не є і не будуть геополітичними гравцями при перетягуванні на великій євразійській шахматній дошці. Це було вірним для кінця XX століття, але початок XXI виглядає бути іншим. По-перше, своєю війною з тероризмом Путін та Буш загнали обох претендентів на глобальну домінацію в глухий кут нелегітимности, з якого обоє трудно зможуть викарабкатись. Це збільшує роль менших за розміром країн, таких як Україна та Іран, які до цих пір були в тіні.

По-друге, загроза ядерного тероризму тісно пов'язана з проблемою ядерного роззброєння світу, що також примушує най-більші ядерні потуги відступати перед вимогою рівного статусу всіх держав світу, також і в аспекті права володіння ядерною зброєю. Адже, якщо Іран не може володіти ядерною зброєю, тоді чому США та Росія можуть?

По-третє, саме Україна та Іран тримають в своїх руках ключ до відповіді на загадку про те, бути чи не бути Євразійському Союзу, який є метою російської політики. Тобто вся геополітика залежить від вибору саме цих двох ключових держав.

Всі ці фактори разом узяті надають цим обом країнам статус геостратегічних гравців. Принаймні в 2006 році це є безспорним фактом. Чи буде це фактом також і в році наступному, в значній мірі залежить від вибору, який зробить кожна з цих країн протягом цього року в ході глобальної геостратегічної гри.

Є ще й цікава історична аналогія між Україною та Іраном. Обидві вони є нащадками стародавніх цивілізацій, які переживають своєрідне символічне відродження, що є опорою стабільного духовного піднесення в близькій перспективі.

Виходить, що пан Бжезінський все переплутав з тією євразійською дошкою?!

13.01.2006р.

Україна добровільно відмовилась від ядерної зброї. Іран теж відмовиться, правда, недобровільно. В кінці кінців він на це згодиться з вимогою, що без'ядерною державою стане також Ізраїль. Це буде тим, що є спільним між Україною та Ізраєлем.

20.01.2006р.

Спільним між Україною та Іраном є також те, що кожна з них майже одночасно (в історичному маштабі) веде переговори з Росією та укладає угоду про утворення спільного підприємства, тільки Україна – про постачання газу, а Іран – про постачання збагаченого урану.

Правда, угода між Росією та Україною означає розвод, а між Росією та Іраном – оголошення заручин.

Нажаль, я абсолютно нічого не знаю про те, як справи у України зі збагаченням урану: чи вона його збагачує, чи ні, чи щось заважає, чи ні, укладанню угоди про спільне підприємство між Україною та Іраном для збагачення урану...

21.02.2006р.

Сучасна геостратегічна дилема

Після того, як в Палестині легальним демократичним шляхом до влади прийшов халіфатський рух ХАМАС, перед всім постмодерним світом з усією очевидністю постала неминуча фундаментальна дилема:

Війна з тероризмом чи мир з халіфатом?

Війни з тероризмом вже спробували, – побомбили, погромили, мирних людей повбивали, спохватились і проснулись: терор терором не перемагається, а ескалується... Посіяли війну з терористами, а виросла війна з халіфатом. До війни халіфату ще не було, а тепер він вже є факт. Тому Путін вже осідлав газову трубу, щоб відволікти увагу невдоволеного народу, а Буш об'явив себе борцем за демократію на Близькому Сході, щоб відволікти увагу від звинувачень в перетворенні США в поліцейську державу. Але демократія на Близькому Сході є легітимізацією халіфату. За що боролись, на те й напоролись: продовження війни є культивацією грунту для зеленого халіфатського раю на землі.

Оазис цього халіфатського раю ще є дуже маленьким, але, якщо не зупинити війни, то його поширення не за горами. Одна сліпа ракета – і він буде тут як тут у всій своїй красі. Без розв'язання фундаментальної дилеми, без укладання миру з халіфатом, війна з тероризмом означає війну з халіфатом до повної перемоги халіфату в усьому світі...

Геть війну з тероризмом, хай буде мир з халіфатом!

30.01.2006р.

Початок переговорів про мир з халіфатом

Цю нелегку справу укладання миру з халіфатом взяв в свої руки Путін: спочатку він заявив, що не вважає ХАМАС терористичною організацією, а тепер вже запросив лідерів ХАМАС-у на переговори в Москву. Тепер на Близькому Сході встановлюється баланс сил: США підтримують Ізраїль, а Росія підтримує халіфат, представником якого є ХАМАС. Крім того, Росія шукає стратегічного союзу з Іраном як компенсацію за втрату України, що приєднується до ЄС та НАТО.

Все свідчить про те, що з архівів буде витягнуто Гельсінську угоду і детант буде поширено на всю Євразію.

Це називається ще роззброєнням світу...

10.02.2006р.

Репетиція ісламської революції

Організовані протести, що відбулись останнім часом в ісламсько-арабському світі, не були тільки протестами, а репетицією майбутніх подій. Перш за все, ці протести не були спонтанними, бо організовані вони були декілька місяців після публікації тих карикатур, які викликали обурення та протести. По-друге, людям, що протестували, показували інші карикатури для того, щоб збільшити їхнє обурення. Нарешті, період проведення протестів зівпав з міжнародним тиском на Іран припинити програму збагачення урану. Атмосфера протестів чимсь нагадувала атмосферу під час ісламської революції в Ірані. Знову були зроблені спроби захоплення споруд, в яких розміщені посольства західних держав. На цей раз все відбулось без революції.

Але ісламісти відкрили для себе нову дорогу до влади. Думаю, що наслідків не прийдеться довго чекати. Бо кипить підготовка широких мас ісламістів до організованої боротьби за перемогу шеріату в усьому ісламському світі. Перемога ХАМАСу на виборах в Палестині стала прецендентом, який неодмінно буде повторений в інших державах. Правда, це не перша перемога ісламістів на виборах: вони також в свій час виграли вибори в Алжирі, але там результати були анульовані. На останніх виборах в Іраку теж перевагу отримали представники радикального ісламу.

Все це свідчить про радикалізацію широких ісламських мас, яка неминуче приведе до вибуху вулкану. Можливі різні сценарії розвитку подій – від мирної перемоги на виборах до ленінського сценарію збройного повстання. Але, незалежно від сценарію, всі події ведуть до відновлення ісламського халіфату...

28.02.2006р.

Наслідки перших переговорів

Після закінчення переговорів Росії з ХАМАСом Ізраїль розпочав підготовку до евакуації євреїв з окупованих територій.

А ХАМАС відцурався від Аль-Каїди...

07.03.2006р.

Що є спільного між Україною та Ізраєлем

І Україна, і Ізраїль є ще молодими державами: старшому трохи більше пів-століття, а молодша – ще підлітком. Те, що українців є значно більше, ніж євреїв, є свідченням того, що у українців історичні коріння є значно глибшими.

І Україна, і Ізраїль знаходяться в критичній стадії свого історичного розвитку, в стадії здійснення стратегічного національного вибору: Україна вибирає шлях своєї європейської інтеграції, а Ізраїль вибирає шлях припинення війни та осягнення миру на Близькому Сході.

В цей переломний історичний момент і Україна (в неділю), і Ізраїль (у вівторок) одночасно пережили парламентарні вибори, результати яких поставили всі політичні партії перед необхідністю укладання коаліційних угод про реформи та розподіл влади.

У глобальному масштабі, з точки зору багатьох з українців, євреї тайно керують усім світом, і Україною також. Про те, чи буде Україна полюсом глобальної переваги, читайте нижче.

29.03.2006р.

Василь Васьківський
Wednesday, April 5th, 2006
7:59 pm
Глобальна перспектива і громадянський вибір
Питання про дилеми зовнішньої політики Америки і Європи треба розглянути з більш глобальної точки зору, а саме: якою є роля держави в глобальному співвідношенні сил. Світ переживає нову технологічну революцію, яка в кінці кінців призведе до повної коп'ютеризаціїї життя і роботизації виробництв на базі інформаційних технологій. Чи на фоні таких фундаментальних перетворень буде залишатись привабливим розділ світу між державами, кожна з яких озброюється на повну силу, щоб брати участь в безкінечній війні всіх проти всіх? Чи після демократизації всього світу, яка вже не за горами, буде залишатись необхідність такої архаїчної форми монократії, в яку перетвориться сучасний світ зінституйованого насилля, тобто світ держав. Я цілком впевнений, що світ держав поступово переходить в стан імплозії внаслідок втрати підтримки держави з боку її громадян. Глобальний синдром тероризму лише ускладнює цю фундаментальну хворобу світу держав: існування форм зінституйованого насилля не розв'язує проблем людства, а лише є каталізатором глобальної ескалації насилля. Тому для все більшої і більшої частини громадян країн світу відповіддю на дилему: більше чи меньше держави буде – без держави. А що залишиться в світі після розпаду держав? Залишаться полюси глобальної ринкової переваги – полюси глобальної полікратії. Глобальна полікратія є форма влади переваги, яка прийде на зміну влади насилля.

Імплозія і саморозпад світу держав не означає глобальної анархії, бо влада як така не зникає, а змінює свою форму, перетворюючись в глобальну. Розпад монократії держави є водночас утвердженням глобальної полікратії, що відбувається через циклічне підвищення глобального напруження з переходом в кризу глобальної системи влади. Внаслідок таких криз окремі держави все більше і більше будуть втрачати свої владні функції і будуть підпорядковуватись владі окремих полюсів глобальної ринкової переваги. Лише деякі держави чи групи держав, які осягають перевагу над іншими в процесі глобальної економічної експансії, здатні утворити такий могутній полюс глобальної влади. Поки що остаточно утвердились три таких полюси– американський (США), європейський (ЄС) і східно- азіатський (Японія). Але вже відбувається активна трансформація Китаю в четвертий полюс, а в наступні десятиліття відбудеться подібна трансформація Індії, ісламсько- арабського світу і, можливо, Африки.

Утвердження полюсів доповнюється регіональною інтеграцією держав навколо окремих полюсів експансії і їх об'єднання в згуртовані цівілізаційні ареали. Такі об'єднання держав відбуваються, по- перше, на добровільній основі, а, по- друге,– здебільшого на демократичних засадах, що, в свою чергу, послаблює владу насилля і утверджує владу переваги. Тому головною тенденцією глобальних трансформацій є перехід від влади насилля до влади переваги в глобальному масштабі, тобто трансформація монократії держави в глобальну полікратію. Тому глобальною перспективою не є ніякий глобальний апокаліпсис, а, навпаки,– дозрівання і утвердження глобальних форм влади.

Головною рисою влади полюсів глобальної полікратії є її екстериторіальність, тобто вплив полюсів простягається на всю планету, а не на окрему територію, обмежену кордоном держави. Тобто глобалізація влади відбувається шляхом усунення кордонів і експансії впливу окремих полюсів на весь світ. Але це не архаїчна воєнна експансія влади насилля, а фінансово- економічна експансія влади переваги. Суб'єктом такої влади переваги є фінансово- спекулятивні структури, які поступово охоплять своєю мережою весь світ, після чого в світі вже не буде держав. Реалізація такого проекту всесвітньої спекуляції закінчиться десь на порозі XXII століття. І саме тоді вичерпається глобальна війна з тероризмом, яка розпочалась дружніми зусиллями держав світу. Парадокс цієї останньої глобальної війни в тому, що вона закінчується зникненням обох суб'єктів, які її ведуть, а саме: тероризму як незінституйованої форми насилля і держави– форми зінституйованого насилля.

Формою існування полікратії є угода, яка витісняє закон держави. Власне один основний закон залишається– це закон про угоди і обов'язки сторін. Він регулює виконання угод між різними суб'єктами глобальної експансії. А тілом полікратії є глобальна мережа угод. Її складають, з одного боку, угоди між фінансово- спекулятивними полюсами і корпораціями і, з другого боку, угоди між полюсами і громадянськими об'єднаннями. Це так звані вертикальні угоди. Горизонтальні угоди– це угоди між окремими полюсами, а також між окремими корпораціями і громадянськими об'єднаннями. Предметом угод є розподіл прав і обов'язків різних глобальних суб'єктів, а також об'єднання їх зусиль на глобальній арені. Глобальна мережа угод– це ієрархічна структура, яка відображає глобальні співвідношення сил між різними суб'єктами глобальної спекуляції та глобальної ринкової експансії. Угоди з участю громадянських об'єднаь є корекцією чисто спекулятивних угод інших суб'єктів, але вони складають здебільшого соціальну периферію полікратіїї. Ядро полікратії утворюють угоди між полюсами, що перетворює полікратію в глобальну автократію. Демократія зберігається головним чином на місцевому рівні.

Утвердження полікратії в глобальному масштабі ставить кожного з нас перед вибором: чи продовжувати підпирати державу, яка неминуче сходить зі сцени, чи повернутись в приватність на службі якоїсь з процвітаючих корпорацій, чи піти тернистим шляхом громадянської активности. Утвердження полікратії остатечне відокремлює владу від громадянського суспільства, бо полікратія легітимує себе не підтримкою громадян, а глобальним співвідношенням сил. Тому розбудова громадянського суспільства стає об'єднанням особистих зусиль кожного з нас, які не мотивовані боротьбою за владу.

На перший план висувається питання про засади такої громадянської активности. Пропоную розбудову соцису на засаді добровільности. Дійсна свобода людини є свобода діяти добровільно, необмежуючи свободи іншого. Социс є об'єднанням громадян, які утворюють окремі об'єднання в рамках соцису на засаді конституційної єдностайности. Рішення окремого об'єднання лише тоді стає конституційним актом цього об'єднання, коли воно отримало підтримку всіх громадян даного об'єднання. Окремі об'єднання можуть між собою утворювати об'єднання вищого покоління, також на засаді єдностайности. Таким чином социс розбудовується, зберігаючи повну єдність своїх громадян. Діяльність кожного в рамках соцису є реалізацією свого власного вибору. А боротьба за владу перестає бути боротьбою для всіх і залишається для тих, хто є в достатній мірі мотивованим її вести.

Засади добровільности і конституційної одностайности є найважливішими засадами розбудови соцису, порушення яких водить до зродження суспільних стосунків в рамках спільноти і приводить або до її розпаду, або до її зродження і перетворення в придаток влади, або до підкорення її іншими зовнішніми факторами. Приклади успішного функціювання не можемо навести, бо до цих пір ніхто не наважився втілити в життя социські засади. Треба відзначити, що одностайність може бути тільки конституційною основою спільноти, а не правилом її повсякденної діяльности. Після того як конституційні основи якогось об'єднання в рамках соцису покладені і це об'єднання значно збільшить свою членську масу,– дуже важливим є чи будуть збережені ці конституційні основи непохитними, чи це об'єднання перетвориться в гурт людей, зібраних цікавістю чи випадковим збігом ринкових інтересів, чи кон'юнктурною політичною емоцією. З друго боку, якщо добровільність не буде засадою діяльности спільноти, вона швидко втратить внутрішнє джерело енергії, яким є лише свобода вибору,– і початковий ентузіазм змінюється втратою громадянської підтримки і зродженням суспільних стосунків в рамках спільноти. Тому приклади неуспішного функціювання викликані не засадами добровільности і конституційної одностайности, а відхиленням від цих засад. Лише ці засади, при послідовному втіленні їх в життя, дають можливість уникнути зродження спільноти. Таке зродження неминуче при втраті єдности. Реалізацією социських засад розбудови громадянського суспільства є наступна Хартія, текст якої пропоную до вашої уваги.

Хартія

Социс є об'єднанням громадян і об'єднань громадян на засадах добровільности і виключення влади та конституційної єдностайности. Кожен громадянин має право добровільно приєднатись до Соцису, що він засвідчує підписом в підтримку текста цієї Хартії. Ніяких інших умов немає, крім добровільного бажання підтримки Хартії. Також ні при яких обставинах ніхто не може бути відлученим від Соцису: ні на підставі демократичних процедур голосування, ні внаслідок насильного виключення чи бюрократичної втрати підпису. Кожен, хто добровільно засвідчив свою підтримку, стає громадянином Соцису і отримує посвідчення громадянина, на підставі якого він має право добровільно приєднатись до будь- якого з об'єднань Соцису, або заснувати нове об'єднання громадян.

Організаційною засадою діяльности Соцису є засада виключення підкорення меншости більшості. Єдиною організаційною ієрархією в складі Соцису є ієрархія поколінь об'єднань. Кількість цих поколінь є необмежена. Об'єднання першого покоління є об'єднанням двох або більше громадян Соцису, а кожне об'єднання наступного покоління є об'єднанням двох або більше об'єднань попереднього покоління. До об'єднання в складі Соцису можуть приєднатись на засаді добровільности будь- які інші об'єднання чи окремі громадяни без обмежень. Кожен громадянин чи об'єднання можуть приєднатись до чи відлучитись від необмеженої кількости об'єднань. Ні на якій підставі ніхто не може бути відлученим від об'єднання в складі Соцису. Дане об'єднання лише тоді стає об'єднанням в складі об'єднання вищого покоління, коли всі громадяни його складу прилучені до складу даного об'єднання вищого покоління. Це і є реалізація засади конституційної єдностайности.

Кожен громадянин має право скликати збори об'єднання першого покоління, до складу якого він входить. Кожне об'єднання в складі Соцису має право скликати збори об'єднання наступного покоління, до складу якого воно входить, якщо за це проголосували всі громадяни цього об'єднання на зборах, або внаслідок підписного голосування. Кворум зборів не визначається, але рішення зборів лише тоді стає конституційним актом, коли воно підтримане всіма громадянами об'єднання внаслідок підписного голосування. Рішення зборів може бути реалізованим лише на засаді добровільности, а не підкоренням меншости більшості. Кожне рішення- конституційний акт об'єднання в складі Соцису прилучується до порядку денного наступних зборів об'єднання наступного покоління, до складу якого входить перше об'єднання. Таким чином акти кожного з об'єднань можуть отримати легалізацію всього Соцису, звичайно, кожен окремий громадянин дає їм свою підтримку виключно на засаді добровільности. Прилучення нових громадян до окремого об'єднання в складі Соцису є наслідком добровільної підтримки всіх попередніх конституційних актів даного об'єднання, що засвідчується власноручним підписом кожного з цих актів. Ніяких інших умов немає. Хартія Соцису є першим конституційним актом для всіх його об'єднань.

Засада непідкорення меншости більшості є засадою виключення влади. Стосунки влади в межах Соцису не існують. Відносини ж окремих громадян з владою за межами Соцису є приватною справою цих громадян. Ніхто не має права приймати рішення, якими обмежуються стосунки громадян з органами і структурами влади того суспільства, громадянство якого вони мають, або рішення, якими обмежується вибір громадянства. З другого боку, участь окремих громадян Соцису в діяльності влади нічим не зобов'язує ні окремих громадян чи об'єднань Соцису, ні Соцису в цілому. Ніхто не може бути обраним чи призначеним представником Соцису в органах влади. Влада є приватною справою за межами Соцису.

Текст цієї Хартії може бути змінений лише за згоди всіх громадян Соцису на зборах, або внаслідок підписного голосування.

Василь Васьківський
Tuesday, April 4th, 2006
3:22 pm
Чи буде Україна полюсом глобальної переваги?
Світ був двуполюсним. В наслідку розпаду СРСР він став багатополюсним. Формування полюсів є довгий історичний процес, який продовжиться декілька десятиліть, але вже й зараз ми можемо окреслити загальні контури глобальної полікратії. Полюсами глобальної переваги є: Америка, Європа, Східна Азія, Китай, Індія, ісламсько- арабський світ і Африка. А якже пострадянський простір? Чи буде Росія полюсом глобальної переваги? Ні. Росія не є полюсом глобальної переваги. Як і сто років тому Росія є тюрмою народів. З тим невигідним доповненням, що вже десять років вона веде війну на своїй території. Правда, глобальна економічна кон'юнктура викликає постійне подорожчання нафти, а це поки що фінансує диктат Московії над усією Росією. Але рано чи пізно ця кон'юнктура вичерпається. Достатньо згадати про енергію термоядерного синтезу та прискорене зростання використання енергії сонячного випромінювання. Тоді загальний бунт народів Росії проти цього диктату стане неминучим.

Хто є винуватим за розпад СРСР? Український народ, який в 1991 році проголосував за свою незалежність. Які наслідки цього історичного вибору? Чи є Україна тюрмою народів? Ні. Чи буде Україна полюсом глобальної переваги? Перш ніж відповісти на це запитання, необхідно раз і назавжди дати відповідь на запитання, чому впав Рим Самозванний. А впав він по тій простій причині, що будував він не царство боже, про яке голосив на весь світ, а будував царство Кесаря і врешті- решт побудував сучасну тюрму народів. Тому, щоб стати полюсом глобальної переваги, Україні ні більше, ні менше слід збудувати царство боже на землі. Основним принципом царства Кесаря споконвіків було і є „поділяй і володарюй“. А які ж основи могутности майбутньої України? Велич її може бути лише наслідком технологічного розквіту, економічного розвитку, соціальної єдности та духовного піднесення.

Питання про те, чи буде Україна полюсом глобальної переваги, в кінці кінців, упирається в питання про єдність української нації, в питання про владу. Чи влада є формою єдности спільноти? В тоталітарному суспільстві – ні. Хоч не треба забувати про „нерозривну єдність партіїї та народу“, без якої тоталітарне суспільство трудно собі уявити. Українське суспільство не є тоталітарним. Чи ж є українська влада формою єдности української спільноти? Відповідь має бути негативною, бо частина українського суспільства підтримує владу, частина не підтримує, а решта – не займає категоричної позиції. Поки що українська спільнота не досягла національної згоди в питанні про владу. Влада не об'єднує українців, а розділює їх. Але надія про таке об'єднання поки що залишається: загроза громадянської війни ще не виглядає реальною.

Але якщо навіть не буде війни, чи буде така національна згода досягнена? Чи існує такий загальнонаціональний політичний проект, який здатний перетворити Україну в єдину спільноту? А чи взагалі такий проект можливий? Чи природа влади відповідає необхідності реалізації такого проекту? Чи є влада формою єдности спільноти? Чи є держава формою національної єдности?

Весь пострадянський період України пройшов під прапором розбудови незалежної української держави. Держава вже розбудована, але єдности чомусь немає. Виходить, що не в державі справа. Звичайно, спішити руйнувати державу не треба. Нехай вона собі буде, нехай політичні сили ведуть демократичну боротьбу за владу в українській державі. Нехай різні гілки влади урівноважують одна одну, щоб не було диктатури чи війни. Хоч, звичайно, це не усуне зовнішньої загрози з боку якоїсь сусідньої імперії, чи якогось там халіфату. Від геополітики втікти неможливо...

Можемо продовжити розбудову далі: державу розбудували, пора розбудовувати імперію – власну українську чи арійську, тобто слов'янську. Не ми були першими, не ми будемо й останніми. Адже ж людська цивілізація вже на порозі апокаліпсису. Звичайно ж, Христос нам допоможе, бо він був справжнім арійцем. Але чи не пора схаменутись?!

Влада не є формою єдности, бо є формою самозбереження, формою боротьби сил влади за збереження домінації влади над громаданським суспільством. Влада є формою гніту, а не єдности спільноти. Це є вихідний пункт розміркувань про осягнення єдности.

Влада є порушенням засади добровільности, яка є основою життя громадянського суспільства. Без добровільности як засади розбудови спільноти не може бути основи для осягнення єдности. Необхідно розбудувати громадянське суспільство, яке піклується про свої власні засади. Необхідно, щоб влада стала слугою громадянського суспільства. Лише тоді стане можливе осягнення єдности спільноти.

На перший план висувається питання про засади такої громадянської активности. Пропоную розбудову соцису на засаді добровільности. Дійсна свобода людини є свобода діяти добровільно, необмежуючи свободи іншого. Социс є об'єднанням громадян, які утворюють окремі об'єднання в рамках соцису на засаді конституційної єдностайности. Рішення окремого об'єднання лише тоді стає конституційним актом цього об'єднання, коли воно отримало підтримку всіх громадян даного об'єднання. Окремі об'єднання можуть між собою утворювати об'єднання вищого покоління, також на засаді єдностайности. Таким чином социс розбудовується, зберігаючи повну єдність своїх громадян. Діяльність кожного в рамках соцису є реалізацією свого власного вибору. А боротьба за владу перестає бути боротьбою для всіх і залишається для тих, хто є в достатній мірі мотивованим її вести.

Засади добровільности і конституційної одностайности є найважливішими засадами розбудови соцису, порушення яких водить до зродження суспільних стосунків в рамках спільноти і приводить або до її розпаду, або до її відчуження і перетворення в придаток влади, або до підкорення її іншими зовнішніми факторами. Приклади успішного функціювання не можемо навести, бо до цих пір ніхто не наважився втілити в життя социські засади. Треба відзначити, що одностайність може бути тільки конституційною основою спільноти, а не правилом її повсякденної діяльности. Після того як конституційні основи якогось об'єднання в рамках соцису покладені і це об'єднання значно збільшить свою членську масу, – дуже важливим є чи будуть збережені ці конституційні основи непохитними, чи це об'єднання перетвориться в гурт людей, зібраних цікавістю чи випадковим збігом ринкових інтересів, чи кон'юнктурною політичною емоцією. З другого боку, якщо добровільність не буде засадою діяльности спільноти, вона швидко втратить внутрішнє джерело енергії, яким є лише свобода вибору, – і початковий ентузіазм змінюється втратою громадянської підтримки і зродженням суспільних стосунків в рамках спільноти. Тому приклади неуспішного функціювання спільноти викликані не засадами добровільности і конституційної одностайности, а відхиленням від цих засад. Лише ці засади, при послідовному втіленні їх в життя, дають можливість уникнути зродження спільноти. Таке зродження неминуче при втраті єдности. Реалізацією социських засад розбудови громадянського суспільства є социська Хартія, текст якої пропоную до вашої уваги на наступній сторінці: http://www.socys.narod.ru/hartia.htm .

Перед сучасним українцем є три фундаментальні перспективи громадянського вибору: держава, корпорація та Социс. Якщо Ви маєте бажання пережити почуття поразки в глобальній історичній битві титанів, Вам треба поступити на службу державі. Якщо Ви маєте бажання пережити почуття оволодіння світу своїми власними перстами, перед Вами відкритий шлях глобальної корпоративної експансії. Якщо Ви не маєте бажання пережити почуття поразки, або Вас не приваблює перспектива глобальної спекуляції і Ви маєте бажання прожити повноцінне життя шляхом реалізації свого власного вибору, тоді Ви маєте можливість стати громадянином Соцису.

Так чи буде Україна полюсом глобальної переваги?

Відповідь гласить: без осягнення та збереження національної єдности українців – не буде. Социс є політичним суб'єктом реалізації такого історичного проекту осягнення, збереження та процвітання національної єдности українців у всьому світі. Глобальна перевага України буде наслідком втілення в життя социського проекту осягнення єдности спільноти, наслідком зародження та утвердження в Україні спільноти єдности.

Хай буде!


16.07.-14.10.2004р.

Запрошую всіх бажаючих долучитися також до дискусії на цю тему на вільному форумі Майдану.

URL: http://www2.maidan.org.ua/n/free/1142597723

З повагою, Василь Васьківський.
Социс   About LiveJournal.com