Про проект „Метакратія“

Ви попали на сторінку журналу „Метакратія“. Журнал цей заснований 4 квітня 2006 року, коли був зроблений перший запис під назвою „Чи буде Україна полюсом глобальної переваги?“ (джерело: http://socyst.livejournal.com/2006/04/04 ), текст якого, в значній мірі, можна і вважати ідейним проектом самого журналу. Але „Метакратія“ не є виключно спробою огляду політичної ситуації України. Проект метакратії є глобальним проектом звільнення громадянського життя та його перетворення в життя, повністю незалежне від влади. А журнал „Метакратія“ є відкритим форумом представників широкої сфери громадянської та філософської думки, спрямованих на реалізацію подібного глобального проекту.

Більш багатостороннього проекту, думаю, уявити собі просто неможливо! Але без практики участи широких кіл громадськости в реалізації такого проекту, він неминуче залишається обмеженим односторонньою уявою окремої людини.

Щоб змінити загальне враження від журналу, Вам достатньо розмістити свої власні матеріали, роздуми, тези чи запитання та відстоювати їх на сторінках журналу, - так, як Ви це бачите в своєму власному проекті.

У кожного читача журналу є як можливість коментувати тексти, розміщені на сторінках журналу, так і можливість самому ініціювати обговорення близьких собі чи власних текстів на форумі Соцису та в дискусійному клубі „Метакратія“, які є іншими поряд з цим журналом складовими частинами даного проекту.

Запрошую всіх бажаючих приєднатись до дискусій.

Перейти до форуму Соцису: http://socys.forum2x2.ru .
Перейти до дискусійного клубу „Метакратія“: http://community.livejournal.com/metacracy .

Напрямок хімічної еволюції

Розглядаючи молоду Землю, я намагаюсь вказати, в якому напрямку еволюціонують хімічні реакції та сполуки. Для того, щоб відповісти на це запитання, треба спочатку зрозуміти, в якому напрямку змінюються фізичні умови на поверхні Землі. Напочатку свого існування Земля була більш гарячою, а потім поступово охолоджувалась до стану більш-менш стаціонарної середньої температури, в якому вона знаходиться тепер. Отже, при високих температурах більш стійкими були атоми та молекули з великою енергією іонізації, а при охолодженні стали стійкими й молекули з малою енергією іонізації. Це й вказує на напрямок хімічної еволюції. Відомо, що органічні макромолекули в більшості мають малу енергію іонізації і можуть бути стабільними лише при низьких температурах. Відтак, можемо стверджувати, що синтез органічних макромолекул не є випадковою подією, а закономірністю еволюції поверхневого прошарку молодої Землі. З другого боку, при високих температурах більш ймовірним є синтез іонних радикалів, а не самих органічних молекул. Іонам притаманна кулонівська взаємодія на великих відстанях, що є своєрідним каталізатором відповідних реакцій синтезу іонних радикалів при високих температурах. При низьких температурах ці синтезовані вже радикали нейтралізуються, утворюючи звичні нам органічні макромолекули.

Джерело: http://socys.forum2x2.ru/forum-f9/topic-t61.htm#150.

Третя світова війна

Повідомляю, що третя світова війна не просто буде. Вона вже є! Називається ця війна війною держави з тероризмом. І закінчиться ця війна поразкою держави. Поясню чому. Справа в тім, що будь-яка війна є формою тероризму, тому, поки продовжується війна, продовжує існувати й фабрика тероризму. Лише заборона війни може бути основою перемоги над тероризмом тобто системою влади насилля на Землі. Ця перемога не буде перемогою держави, а перемогою громадян над владою насилля.

Геть війну!

Джерело теми: http://socys.forum2x2.ru/forum-f4/topic-t33.htm#40 .

Бог як абстракція та потреба філософії

Абстрагуючись від еволюції, ми отримуємо незмінне та вічне. Абстрагуючись від життя як форми буття, ми отримуємо безсмертне буття. Абстрагуючись від діяльности, ми отримуємо абсолютне споглядання. Абстрагуючись від осягнення єдности, ми отримуємо єдине у всьому існуючому. Всі ці абстракції, зібрані в одному понятті, дають поняття бога, який не перестає від цього бути абстракцією. Звичайно, ця абстрактність підходу до дійсности є великим досягненням людства, яке вже не може повернутись в доабстрактний період свого мислення. Тому поняття бога як найвищої абстракції постійно виникає й виникатиме в нових формах для кожного покоління.

Справа не в тім, щоб відмовитись від бога, бо він є лише абстракцією, а не дійсною конкретною реальністю, а в тім, що людина, яка досягла вищого рівня абстракції, потребує конкретної самореалізації в осягненні єдности. Життя є осягненням єдности, яке є конкретним процесом самоосягнення людини в єдності з собою та з іншими людьми, і цей процес не може задовольнитися абстракціями. Тому кожна людина, навіть якщо вона вже й побувала на небі абстракції, повертається на землю самореалізації в осягненні єдности, в діяльності, в житті та в еволюції взагалі. Саме така людина потребує філософії, навіть якщо ця людина є глибоко релігійною людиною. Бог як найвища абстракція є переддвер’ям філософії, яка є формою повернення до конкретної системи тотальности буття з релігійної універсальної абстракції бога. Цей перехід є особистим індивідуальним процесом, який відбувається для кожного з нас в різні періоди особистого життя. Саме така конкретність підходу до особистости як повернення з абстракцій про людину, якими часто обмежується філософствування, є основним випробуванням для філософії як особистої справи кожного з нас.

Джерело: http://socys.forum2x2.ru/forum-f8/topic-t28.htm#45 .

Наочність та об’єктивна значимість філософського дискурсу

На відміну від наукового дискурсу, об’єктом філософського дослідження не є емпірична данність світу фізичних об’єктів, а опосередкована осягненням в понятті системність дискурсивного мислення про конкретний предмет філософствування в конкретному історичному контексті розвитку філософії як системи та методу розкриття моментів змісту тотальности буття. Як такий, філософський дискурс потребує унаочнення постійно виникаючих контрастів між абстрактним та конкретним та об’єктивізації сенсу включених в конкретний тематичний дискурс абстрактних понять, що спирається на системне унаочнення загальних понять в стосунку до особливих аспектів розкриття єдности змісту цих понять в контексті певного тематичного дискурсу для осягнення конкретних цілей певного філософського тексту, створюваного автором для реалізації себе як філософа; або для наочного сприйняття тексту іншого автора, яке теж вимагає постійного усвідомлення та ретельного уникнення контрасту між абстрактним та конкретним шляхом зміни індивідуальної налаштованости читача для досягнення повного та адекватного розуміння певного тексту, який є актуальним предметом філософського дослідження чи вивчення. Тому необхідною є розробка методів унаочнення та об’єктивізації змісту як окремих філософських понять, так і філософських систем вцілому.

Серед видів наочности можна виділити окремо сетивну наочність образного сприйняття, наочність слова та мови, „чисту“ наочність простору та часу, формально-логічну наочність людського мислення взагалі, тобто наочність формально-логічних схем, а також математичну наочність наукового пізнання, яка в формі математичних функцій, графіків, таблиць тощо використовується як засіб унаочнення як самого процесу нукового пізнання взагалі, так і процесу його популяризації серед широкого загалу зацікавлених науковим пізнанням людей. На мою думку, цей список можна доповнити ще й специфічно філософським методом унаочнення контрасту між абстрактним та конкретним, який може бути не тільки допоміжним засобом унаочнення думок, а й специфічно філософським методом розгортання змісту філософських тез та наповнення змістом загальних понять, що є самі по собі моментами розкриття змісту тотальности буття, тобто предмету філософії взагалі.

Специфіка філософського дискурсу в тім, що предметом дослідження стають загальні поняття, кожне з яких є певним моментом розкриття змісту тотальности буття, на відміну від науки, предметом дослідження якої є конкретні фізичні об’єкти. Тому об’єктивна значимість філософського дискурсу визначається не відповідністю об’єкту, а адекватністю розкриття змісту абсолютних моментів тотальности буття, якими є еволюція, життя, діялність та єдність. Відтак, на перший план висувається автентичність розкриття осягнення в понятті цих абсолютних форм буття та внутрішня відповідність філософської системи як функції єдности процесу розкриття тотальности буття в системі філософських понять. Таким чином, єдність процесу осягнення в понятті є специфічною основою об’єктивної значимости філософського дискурсу. Ми можемо стверджувати, що предметом філософії є осягнення єдности – як єдність форми філософської системи понять, так і об’єктивна єдність буття як абсолютний момент його тотальности. Лише такий підхід до предмету філософії забезпечує об’єктивну значимість філософського дискурсу!

Чи не основною проблемою філософії є її здатність до апріорного пізнання абсолютних об’єктивних моментів тотальности буття, тобто вихід філософського дискурсу за рамки абстрактних понять логіки в напрямку розкриття об’єктивного змісту цих моментів та систематизація понять, що розкривають його у відповідності з їх об’єктивною значимістю як загальних філософських понять. Оскільки сам зміст конкретних об’єктів пізнання є предметом дослідження відповідних конкретних розділів науки, то для предмета філософії як форми дискурсивного дослідження залишаються лише форми тотальности буття, тобто предметом філософії є розкриття змісту абсолютних форм цієї тотальности. Таких абсолютних форм можна виділити чотири: еволюція, життя, діяльність та єдність, бо кожне осягнення єдности є моментом діяльности, кожна діяльність є моментом життя певного суб’єкта, а життя є моментом еволюції певної фізичної системи живого організму, моментом буття всесвіту еволюції взагалі. Тому об’єктивна значимість філософського дискурсу визначається об’єктивністю філософського описання еволюції, життя, діяльности та єдности як абсолютних моментів тотальности буття.

Абсолютні моменти тотальности буття не є елементами феноменологічної структури світу явищ та подій, а універсальними моментами глибинної структури тотальности буття взагалі, яка виявляється при абстрагуванні від емпіричних аспектів змісту складаючих фізичний Всесвіт конкретних об’єктів. Таким чином зміст універсальних філософських понять є апріорним змістом всім форм буття, які виявлять в собі абсолютні моменти повної тотальности буття. Тому специфіка філософского дослідження вимагає абстрагування конкретних понять, що означають конкретні фізичні об’єкти, від емпіричних аспектів їх змісту, але, з другого боку, це абстрагування не повинно привести до конститування якихось нових абстрактних метафізичних сутностей, а лише до виділення абстрактних універсальних апріорних моментів загальної тотальности буття. На практиці, філософи не завжди дотримуються строгих правил філософського дискурсу і постулюють існування якихось абстрактних сутностей, що є специфічною причиною виникнення контрасту між абстрактним та конкретним, який постійно виявляється в філософських текстах на протязі всієї історії філософії. Тому завжди актуальною є розробка методу унаочнення контрасту між абстрактним та конкретним, а також методів об’єктивізації сенсу загальних понять, які означають абстрактні метафізичні сутності, а не конкретні фізичні об’єкти. Також завжди актуальним завданням є ідентифікація та класифікація абстрактних понять-універсалій.

Джерело: http://socys.forum2x2.ru/forum-f8/topic-t28.htm#30 .

Ідентифікація та класифікація абстрактних понять-універсалій

Мене зацікавив сучасний аспект давньої проблеми абстрактних понять-універсалій, тобто таких понять, які позначають не конкретні речі, а абстрактні сутності. Цікаво було б якось систематизувати процес їх ідентифікації та класифікації. Можу виділити наступні універсалії:

1) матерія, бо існують електрони, протони, кварки, глюони, нейтрино, фотони тощо, а не якась матерія;
2) світ, бо існують конкретні фізичні системи, а не якийсь світ;
3) суспільство, бо існують конкретні спільноти людей, а не якесь суспільство;
4) дух, бо існують люди, а не якийсь дух;
5) бог, бо абсолютними моментами тотальности буття є еволюція, життя, діяльність та єдність, а не якийсь бог;
...

Запрошую бажаючих доповнити цей список.

Джерело та продовження теми: http://socys.forum2x2.ru/forum-f8/topic-t28.htm#29 .

Вікторина

До складу відомого клубу держав входять: США, Росія, Великобританія, Франція, Китай, Індія, Пакістан, Ізраїль та КНДР.

На Вашу думку, яка з цих держав першою покине цей клуб держав? Як це вплине на долю всього сучасного світу держав?

Обгрунтуйте свою думку!

ОНТОЛОГIЯ

Василь Васьківський

Царство свободи

КНИГА ДРУГА

ФIЛОСОФIЯ


Коли світ розпинається протиріччями
настає година філософії.



ЧАСТИНА ПЕРША

ОНТОЛОГIЯ


V ЕВОЛЮЦIЯ


1. Еволюція як така.
З усіх форм еволюція є первинною формою. Все існуюче еволюціонує. Еволюція є тим, що дійсно є в світі. Окремі фрагменти світу не досягають самостійного буття, вони є лише формами буття еволюції. Неживі системи суть те, що не є саме по собі. Вони є лише моментами переходу одного в друге, в процесі якого лише еволюція є тим, що залишається самим собою. Виникнення нових систем є лише розпадом або злиттям попередніх. Кожна відокремлена система постійно змінюється і в кінці- кінців розпадається або зливається з іншими. Масштаб цього кінця визначається природою взаємодії елементів внутрішньої структури системи. Мікросистеми є декількох видів: молекули, атоми, ядра та фрагменти кварк- глюонної піни, тоді як макросистеми, які складаються з великої кількости мікрооб'єктів, виявляють неймовірну різноманітність.

Ця відсутність стійкої самости окремих фрагментів еволюціонуючого світу є власне тим, що в системі Гегеля відображається поняттям зовні- себе- буття природи. Але в цьому зовні себе існуючому все ж здійснює себе усепроникаюча тотальність– еволюція. Природа є стихією. Еволюція є самістю, здійснюючою себе спонтанно в цій своїй власній стихії. Як така еволюція є первинною та універсальною самістю світу. Світ, таким чином, існує там і тоді, де і коли існує еволюція. Оскільки лише еволюція є, а все решта в світі не є, то еволюція є абсолютним запереченням світу. Але еволюція є не порожньою та безплідною негативністю буття, а первинним „світовим спекулянтом”, який все на світі перетворює в момент утвердження себе.

2. Фізична еволюція.
3. Хімічна еволюція.
4. Генетична еволюція.

VI ЖИТТЯ

1. Життя як таке.
2. Диференціація видів.
3. Опосередкування еволюції.
4. Походження людини.

VII ДIЯЛЬНIСТЬ

1. Зовні- себе- буття експансії.
2. Інобуття влади.
3. Для-себе-буття спекуляції.
4. Самість діяльности.

VIII МИСЛЕННЯ

1. Свідомість.
2. Самосвідомість.
3. Розум.
4. Осягнення поняття.

Життя є осягнення єдности

Фундаментальною причиною старіння живого організму є другий закон термодинамики, наслідком якого є постійне незворотне зростання ентропії ізольованої термодинамічної системи аж до досягнення стану рівноваги, який для живого організму є тотожний смерті.

Життя є така форма еволюції системи, при якій постійне незворотне зростання ентропії компенсується двома основними факторами: тим, що живі системи є системами, які знаходяться у стані дуже далекому від стану термодинамічної рівноваги, завдяки чому у таких систем є достатньо довгий проміжок часу, перед тим, як система наблизиться до стану рівноваги настільки, що живий організм помирає; а також тим, що у живих систем завдяки їх відкритості оточуючому середовищу сумарний потік ентропії назовні значно переважає сумарний потік ентропії всередину, тобто для живих систем характерний значний потік негентропії (негативної ентропії). Очевидно, що старіння живого організму означає зменшення такого животворящого потоку ентропії в похилому віці.

Те ж саме стосується всієї системи життя на планеті, яка утворює таким чином інтегральний живий організм, тільки вже в глобальному масштабі. Основні загрози життю на Землі в порядку зменшення нагальности їх уникнення: третя світова війна (негайно), екологічна катастрофа (кілька десятиліть), демографічний вибух (декілька століть), перетворення Сонця в червеного гіганта (декілька мільярдів років). При уникненні цих загроз життя на Землі зберігається практично навіки...

Що ж стосується окремої людини, то най-більш ефективною для збереження життя є форма життя в єдності з самим собою та з усіма близькими людьми.